Історія справи

Постанова ВССУ від 08.01.2025 року у справі №161/20929/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 січня 2025 року

м. Київ

справа № 161/20929/23

провадження № 61-6273св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Петрова Є. В.,

Сердюка В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 січня 2024 року, постановлену у складі судді Філюк Т. М., та постанову Волинського апеляційного суду від 2 квітня 2024 року, прийняту колегією у складі суддів: Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог заяви

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області.

В обґрунтування заяви зазначала, що вона в період з 3 вересня 1982 року

до 14 серпня 1987 року проживала разом із чоловіком ОСОБА_2 у НОМЕР_1 окремому батальйоні автоматизованого управління групи Радянських військ у Німеччині. Вказаний гарнізон був розташований за кордонами колишнього СРСР та України, тому у неї як у дружини військовослужбовця була відсутня можливість працевлаштування.

Зазначений період підлягає зарахуванню до загального страхового стажу при призначенні пенсії.

Для підтвердження обставин проживання заявника у вказаний період разом з чоловіком у 275 окремому батальйоні автоматизованого управління групи Радянських військ у Німеччині та відсутності в цей час можливості працевлаштуватись вона зверталася до ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте отримала відповідь про відсутність в особовій справі її чоловіка ОСОБА_2 відомостей про перетин кордону заявником.

На звернення до Галузевого державного архіву Служби безпеки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Галузевого державного архіву Міністерства оборони України про надання відомостей щодо перетину нею кордону отримала відповіді про неможливість надання цієї інформації.

4 травня 2022 року заявник зверталася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України (далі - ГУ УПФУ) в Чернівецькій області від 9 травня 2022 року № 032350017759 їй відмовлено у призначенні пенсії.

Вказувала, що не має можливості в інший спосіб підтвердити вказаний факт, який їй потрібен для призначення пенсії.

За таких обставин просила встановити факт її проживання як дружини військовослужбовця ОСОБА_2 з 3 вересня 1982 року до 14 серпня 1987 року у НОМЕР_1 окремому батальйоні автоматизованого управління групи Радянських військ у Німеччині як у гарнізоні, що розташований за кордонами колишнього СРСР та України, де була відсутня можливість працевлаштування за спеціальністю.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 січня 2024 року провадження у справі за заявою ОСОБА_1 закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.

Суд першої інстанції зазначив, що в судовому порядку не може бути встановлений факт наявності трудового стажу, оскільки встановлення таких обставин здійснюється органами Пенсійного фонду України в позасудовому порядку. У свою чергу, відмова цього органу у призначенні пенсії може бути оскаржена заінтересованою особою до адміністративного суду.

Постановою Волинського апеляційного суду від 2 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 січня 2024 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з вказаним висновком апеляційного суду, зазначивши про його відповідність обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції врахував, що стосовано факту, який просить встановити заявник, ГУ УПФУ в Чернівецькій області прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, яке може бути оскаржено до суду адміністративної юрисдикції, і такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 січня 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 2 квітня 2024 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано неврахуванням судами висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18 січня 2024 року

у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23), про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у справі були доводи заявника про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21, провадження № 11-150апп23 (пункт 1 частини другої статті 389 цього Кодексу).

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту її проживання як дружини військовослужбовця ОСОБА_2 з 3 вересня 1982 року до 14 серпня 1987 року

у 275 окремому батальйоні автоматизованого управління групи Радянських військ у Німеччині, як у гарнізоні, що розташований за кордонами колишнього СРСР та України, де була відсутня можливість працевлаштування за спеціальністю.

В обґрунтування заяви зазначала, що вона з 3 вересня 1982 року

до 14 серпня 1987 року проживала разом з чоловіком ОСОБА_2 у НОМЕР_1 окремому батальйоні автоматизованого управління групи Радянських військ у Німеччині. Вказаний гарнізон був розташований за кордонами колишнього СРСР та України, тому у заявника як у дружини військовослужбовця була відсутня можливість працевлаштування, тому зазначений період, на думку заявника, підлягає зарахуванню до загального страхового стажу при призначенні пенсії.

Для підтвердження обставин проживання заявника у вказаний період разом з чоловіком у 275 окремому батальйоні автоматизованого управління групи Радянських військ у Німеччині та відсутності в цей час можливості працевлаштуватись ОСОБА_1 зверталася до:

- ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте отримала відповідь про відсутність в особовій справі її чоловіка ОСОБА_2 відомостей про перетин нею кордону;

- Галузевого державного архіву Служби безпеки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Галузевого державного архіву Міністерства оборони України із заявами про надання відомостей щодо перетину нею кордону, однак отримала відповіді про неможливість надання цієї інформації.

4 травня 2022 року заявник звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, однак

рішенням ГУ УПФУ в Чернівецькій області від 9 травня 2022 року № 032350017759 їй відмовлено у призначенні пенсії.

Вказувала, що не має можливості в інший спосіб підтвердити вказаний факт, який їй потрібен для призначення пенсії.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з якими керується суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно з вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У частині першій статті 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) указано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку:

1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

У справі, яка переглядається:

- ОСОБА_1 звернулася із заявою у порядку окремого провадження про встановлення факту її проживання як дружини військовослужбовця ОСОБА_2 з 3 вересня 1982 року до 14 серпня 1987 року у 275 окремому батальйоні автоматизованого управління групи Радянських військ у Німеччині;

- підставою звернення заявника з такою заявою до суду є відсутність в особовій справі її чоловіка ОСОБА_2 та в розпорядженні інших відповідних органів відомостей щодо перетину нею кордону в зазначений період.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України і не є вичерпним.

За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.

У частині другій статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.

Тобто у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено КАС України.

Аналіз наведених цивільних процесуальних норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

До таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові

від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

При цьому Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити

від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо юрисдикції спору, викладених у постанові Великої Палати від 30 січня 2020 року

у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2023 року

у справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належить встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

У пункті 95 вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду зазначено про неможливість розгляду судами заяв про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення навчального закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом.

Факт, який просить встановити ОСОБА_1 у справі, яка переглядається, не належить до зазначеного переліку.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, повинна розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, вказані порушення місцевого суду не виправив.

Зазначаючи про те, що стосовно факту, який просить встановити заявник у цій справі, ГУ УПФУ в Чернівецькій області прийняло відповідне рішення, апеляційний суд не врахував, що цим рішенням управління відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії у зв`язку з непідтвердженням необхідного для цього страхового стажу, а не у встановленні вказаного факту.

Разом з тим слід враховувати, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження судом буде встановлено спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (частина шоста статті 294 ЦПК України).

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір - це суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права ( постанова Верховного Суду від 20 грудня 2023 року

у справі № 761/16555/23 (провадження № 61-13311св23)).

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Оскільки справа підлягає направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду, передбачені частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 січня 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 2 квітня 2024 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко Є. В. Петров В. В. Сердюк